Вірші про Україну – це не просто поетичні твори, це відображення глибокої любові, патріотизму та прагнення до свободи і незалежності. З давніх часів українські поети через свої вірші виражали тугу за рідною землею, святкування її культурної спадщини та боротьбу за її права. Вірші, написані в різні історичні етапи, стали невід’ємною частиною національної ідентичності та культурної пам’яті народу. Вони здатні передавати дух української нації, її прагнення до миру, краси та гармонії, а також гіркі й світлі моменти на шляху до власної незалежності. Ці твори залишаються актуальними й сьогодні, надихаючи нові покоління захищати свою землю та цінності.
«Не пора, не пора, не пора»
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
(Іван Франко)
«Батьківщина»
«Що це є Батьківщина?» – раз питалась Оля,
в батько радо відповів на це дитині:
«Знай, Батьківщина – це ріка, що серед поля,
поза селом, ген, попід лісом, тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця золотокоса,
це той, що віє з піль, пахучий теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш».
(Богдан-Ігор Антонич)
«Do (Гімн. Grave)»
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана?
І, може, зустрінеться пісня моя самотная
У світі з пташками-піснями,
То швидко полине тоді тая гучная зграя
Далеко шляхами-тернами.
Полине за синєє море, полине за гори,
Літатиме в чистому полю
Здійметься високо-високо в небесні простори
І, може, спітка тую долю.
І, може, тоді завітає та доля жадана
До нашої рідної хати,
До тебе, моя ти Україно мила, кохана,
Моя безталанная мати!
(Леся Українка)
«Мова»
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Політь бур’ян. Чистіша від сльози
Вона хай буде. Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить. І любов, і гнів
У тому гомоні морськім. Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля,
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
(Максим Рильський)
Зоряні війни
Тут зоряні війни у небі щоночі
Весь травень не грім, а залізо гуркоче,
Над Києвом дощ із уламків ракети,
Помрем в епіцентрі планети.
Тут космос ворожий, він пахне металом,
Літають шахеди зловісним парадом,
Тривожні сирени волають щоночі,
Зоряні зомбі вбити нас хочуть.
Космічна рулетка, знов вибух і спалах,
Там смерть ще когось наздогнала.
Війна наче снайпер, ми живем під прицілом,
Як люди — мішені, ми дивом вціліли.
Вчувається гул чи насправді гуркоче,
Лежу прислухаючись в мареві ночі,
Ввижаються привиди в зорянім небі,
Полюють убивці в звіриній потребі.
Харків
О Боже! Харків у війні,
воєнний Харків це жахіття,
мільйони тут людей жили,
воєнний Харків: небо чисте.
Мій Харків, милий, рідне місто,
місто страждань і боротьби,
ми відбудуємо все, чуєш,
щоб наші діти тут жили.
В тобі незламність є і сила,
ти приклад став для багатьох,
тобі присвоєно героя,
в тобі творилося добро.
Вставай з колін, вже досить болю,
не треба більше нам страждань,
найкраще місто сили й волі,
нове життя розпочинай.
Україна-мати
Мені є Кого захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю Синів і Дочок,
Я маю квітучий Садочок,
Я маю високеє Небо,
і Сонце… чого іще треба?
Я маю Ліси зелені,
і Ріки, і синєє Море,
Поля і високі Гори…
Я маю Міста і Села,
де лунає Пісня весела,
хай їх обходить війна і горе…
Я маю Що захищати,
бо Я — Україна-Мати,
Я маю козацький Дух волі
і хочу Нащадкам щасливої Долі!
(В. Мірошник)
Степом, степом йшли у бій солдати…
Степом, степом йшли у бій солдати.
Степом, степом — обрій затягло.
Мати, мати стала коло хати,
А навкруг в диму село.
Степом, степом розгулись гармати,
Степом, степом — клекiт нароста.
Степом, степом падають солдати,
А навкруг шумлять жита.
Степом, степом поросли берізки,
Степом, степом сонце розлилось.
Степом, степом — встали обеліски,
А навкруг розлив колось.
Степом, степом — людям жито жати,
Степом, степом даль махне крилом.
Мати, мати жде свого солдата,
А солдат спить вічним сном
(М. Негода)
Повертались лелеки додому
Повертались додому лелеки.
У війну. У розорені гнізда.
У вогонь і дими, Під ненависний гуркіт гармат.
З теплих, ситих країв, хоч чужих і далеких,
На свою батьківщину поспішали назад.
Прилітали додому для життя, для кохання.
До села, де родились вони, до гнізда.
А гніздечка немає… Війна невблаганна.
Сіє чорну пустелю кривава біда.
Поспішали лелеки… Додому, додому.
З неба бачили біль, з неба бачили жах…
Прийде час, зазвучать у гніздечку новому
Голоси несміливі молодих лелечат.
(Л. Мищенко)
Загадаю бажання
Загадаю бажання, найдорожче у світі!
Щоб настав мир в країні, і не гинули діти,
Щоб під небом блакитним колосилися ниви,
Щоб всміхалися люди й жили дружно, щасливо.
Щоб не плакали мами у журбі над синами,
Перемога настала в боротьбі з ворогами.
Щоб старенькі в достатку всі свій вік доживали,
Щоб і пісня, і слово українські звучали.
Щоб країна розквітла, незалежна і вільна.
Хай здійсниться бажання це моє неодмінно!
(Т. Строкач)
Україна моя у вогні
Україна моя у вогні,
у земному раю стріляють.
Розлетілись, мовчать солов’ї –
темні ворони в небі кружляють.
Оточили наш дім щури,
гади сіли на наші землі.
Роз’їдають вишневі сади
чорно-жовті смугасті черви.
Україна кайдани рве,
кращі хлопці стають до зброї.
Лютим звірем душа реве,
не бояться вогню герої.
На порозі стоїть Орда,
сусід риє нам всім могилу –
Ми покажем всю міць і силу,
ми покажем, що Русь жива!
Розлилася в крові війна.
Нам вітання прислав диктатор. —
Ми на згарищі його зла
синьо-жовтий піднімем прапор!
Тепер наша прийшла весна,
Наша воля тепер настала.
Україна цвіте, жива.
Довго рідна на нас чекала.
(А. Дмитрук)
Мій боже милий, знову лихо!..
Мій боже милий, знову лихо!..
Було так любо, було тихо;
Ми заходились розкувать
Своїм невольникам кайдани.
Аж гульк!.. Ізнову потекла
Мужицька кров! Кати вінчанні,
Мов пси голодні за маслак,
Гризуться знову.
(Т. Шевченко)
Присвята захисникам України
Коли закінчиться війна,
Я хочу тата обійняти,
Сказати сонячні слова
І повести його до хати,
Ти – наш Герой! Тепер щодня
Я буду дякувати Богу
За мирне небо, за життя,
Всім, хто здобув нам ПЕРЕМОГУ!
(І. Мацкова)
Наш дух міцний
За що ти, Каїн, Авеля вбиваєш?
До рук чому узяв ти автомат?
Навіщо мирний люд життя лишаєш?
Який ти нам, до біса, старший брат?
Одвіку завидющі в тебе очі,
Загарбати волів би цілий світ.
Ми ж зроду до чужого не охочі,
Але й чіпати нашого не слід.
Повстанемо пліч-о-пліч, не здамося,
В єднанні — запорука перемог.
Щоб націю здолати не вдалося,
На нашім боці — правда, віра, Бог.
А ти проклятий Каїн, начувайся!
Хай згине твоє військо сатанинське.
Покайся перед Авелем, покайся!
За те, що цілиш в серце українське.
Наш дух міцний не знищити, не вбити.
Підтримку маєм Божого плеча.
Прийшов ти, Каїн, вільний люд бомбити,
Сконаєш сам від судного меча.
(Т. Семенченко)
Український солдат
Не кажіть лише мамі, що тут по коліно води.
Не кажіть лише мамі, як холодно тут у окопі.
Ви скажіть їй лише — все нормально: здоровий-живий…
Український солдат наймужнішого війська в Європі…
Не кажіть лише мамі, як часто я згадую дім,
Теплу рідну домівку і мамині яблучні штрудлі.
Ви скажіть лише те, що я ситий, я сплю і я їм…
А про решту — не треба, бо справді не спав я добу вже…
Не кажіть лише мамі, що іноді просто боюсь,
Що навіки залишуся тут, у холоднім окопі.
Ви скажіть їй що виживу, просто скажіть, що молюсь…
Український солдат наймужнішого війська в Європі…
(С. Гуцуляк-Федорович)
Стара сорочка
Стара сорочка, давня, як війна.
Сорочка наша, вишита хрестами.
Минулі війни пам’ята вона,
Не стерлись біль і квіти за літами.
У ній справляли, може, весілля.
Я ж одягну її у час воєнний.
Стара сорочка нині звеселя,
Бо є в нас те, що зветься незнищенним.
Крізь сотні літ свободи дух живий.
Крізь тисячі років лунає пісня.
Воєнний досвід у нас всіх старий,
Бо з ворогом-сусідом завше тісно.
Старі сорочки, наче оберіг,
Вони із нами йдуть до перемоги.
За тих, хто зараз і раніш поліг,
За тих, хто відрива чортяці роги.
За тих, хто захищає кожну мить…
Несімо енергетику народу.
Бо Україна ж вічно буде жить.
Цінуймо її історичну вроду.
(Р. Лоцман)
Зима без світла – це не страшно
Зима без світла – це не страшно
страшно без сина, без тата, без брата
без душевних розмов, без вечері разом
без тих кого забрала війна
страшно, коли тримаєш у долонях руку,
а вона льодяна.
Зиму без світла можна пережити,
а втрату можна? Мабуть, ні.
бо їх вже більше не вернути, не обійняти
не притулитись, не поцілувати
і не заговорити, бо вуста німі.
Зима без світла – це не важко
бо є і свічка, і камін, і в небі ліхтарі
важко – день і ніч у боротьбі
пораненого друга прикривати собою
побратима нести у труні
важко писати:
«мила, якби я загинув,
поцілуй від мене малого
і пам’ятай – хоч я не поруч, але я з тобою»
так важко чекати дзвінка
коли повсюди лунає тривога
і при свічці тихенько вимовляєш слова
«Ти лиш бережи їх всіх, Боже».
(І. Сало)
Тиждень тому — наче місяць назад
Тиждень тому — наче місяць назад.
Місяць назад — наче роки тому.
В мене під вікнами знов чути Град:
Мабуть, сьогодні я точно помру.
В мене в кишенях банкноти й картки.
В мене в наплічнику кішка і крам.
Я так й не встигла купити квитки,
От й ризикую в дорозі життям.
Щоб не здуріти, рахую до трьох.
Щоб не боятись, тримаюсь в руках.
Ми переможемо і з перемог
Відновим будинки в розбитих містах.
Тільки триматись! Ні кроку назад.
Все віддаю — і не шкода.
Тому Вірю в країну із безліччю вад: З нами і правда, і Бог, й ЗСУ.
Звуки лякають звичайних петард
Тих, хто зумів — не загинув в бою.
(Д. Кривохатько)