Дитинство заведено вважати безтурботною порою. І в багатьох людей про цей час – найтепліші спогади. І не дивина, коли дорослим здається, що в дитинстві морозиво було смачнішим, трава зеленішою, а повітря особливим.
А які спогади про країну дитинства напередодні Міжнародного дня захисту дітей у відомих чернігівців?
Сергій Гривко, народний депутат України
Дитинство було в селі. Запам’яталися пригоди на природі, особливо. коли захотіли покататися верхи. Щоправда, зовсім малі були і вперше. Кінь був прив’язаний у саду, ми його підгодували, щоб заспокоїти, підвели до дерева та залізли на нього з товаришем. Але щось йому не сподобалося. Він почав брикатися, я полетів із нього із сальтухою. Дивно, що були тільки кілька подряпин і багато адреналіну! Товариш втримався. Такі пригоди завжди були цікаві – рибалка в болотах, покинуті ферми, походи по гриби і багато іншого. Приємні та теплі спогади !
Віктор Бистров, депутат Чернігівської міської ради
Дитинство пройшло в СРСР, відповідно, було багато гарного, наприклад, освіта та піонерські табори кожного року майже; багато свободи, бо батьки увесь час на роботі, а ти весь час на вулиці. Утім, були й певні обмеження в одязі й отриманні інформації.
Загалом дитинство пройшло добре, бо в мене були хороші батьки, жили не дуже заможно, але так тоді жили майже всі. Найбільше запам’яталося спілкування з друзями, оскільки бачилися щодня і були щасливі, а ще запам’яталися подорожі.
Микола Силенко, виконавчий директор Чернігівського регіонального відділення Асоціації міст України
Найбільше запам’яталося, як вперше побачив Чорне море. Після закінчення першого класу ми з батьком їздили в Іллічівськ (нині це Чорноморськ, Одеська область). Для дитини з села це був інший світ.
Марія Шевченко, пенсіонерка, яка випікає пряники за старовинним березнянським рецептом
Моє дитинство припало на той час, коли Україна ще була у радянській окупації, 1960-1977 роки.
Що запам’яталося з дитинства найбільше? Робота з раннього дитинства. Сім’я була багатодітна, п’ятеро дітей, тож усі гуртом піднімали спроможність родини …
Чи вдалося це зробити? Скажу так, не бідували, смачно їли, тісно спали, дружно працювали, вдягались з перебором…
Що стосується розваг – у театрах не були, а от зоопарк і святині Києва відвідували неодноразово.
Михайло Жирохов, історик, військовий експерт
Дитинство зостається в пам`яті всіх, як світлий період, коли не маєш жодних проблем. А те, що тоді вважав проблеми, з висоти років – це зовсім не проблеми. Щось яскраве згадати важко – більше загальне відчуття щастя.
Вадим Балінський, працівник сфери охорони здоров’я
Моє дитинство проходило у славетному місті Чернівці, яке мені й досі сниться. Хоч і дивно, та з дитинства пам’ятаю практично все. І треба сказати, що спомини виключно позитивні та радісні. Пам’ятаю, як спершу ми жили у великій квартирі в будинку, зведеному ще за часів Австро-Угорщини. Хоча кухня і ванна були розраховані на дві родини, кожній вистачало місця – височенні стелі, великі панорамні вікна, з яких видно стару частину міста та гору Цецино. Нашими сусідами була велика єврейська сім’я. Чомусь згадуються епізоди, коли мої батьки залишали мене вдома (бо батько, мати, дідусь і бабуся працювали), втім, я ніколи не був сам, опікувалася мною хороша жіночка, яку я звав баба Геня – матроня з сусідської єврейської родини, вона дуже вдало розмовляла на ідіш і я навіть трохи розумів цю мову. Пам’ятаю, як я сидів у неї на руках, а вона з таким специфічним акцентом говорила мені: «Ой, вей, Вадік, шкода, що ти не єврей, бо в мене ж така хороша онука Б’янка. От би ви були років за п’ятнадцять хорошою парою! Але, на жаль, тебе не пустять у Палестину і Б’янці «світить» лише заміжжя з хорошим єврейським хлопчиком. Чому ти не єврей?».
Із великим теплом згадую бабу Геню, свята жіночка була….
Залиште відповідь