Одинадцять цікавих експонатів повернулися до Чернігова після реставрації

Майже 20 років Чернігівський історичний музей ім. Тарновського співпрацює з Національним науково-дослідним реставраційним центром України, що розташований у Києві. Тож ще до повномасштабного вторгнення з музею на реставрацію передали кілька артефактів. Нещодавно відновлені предмети повернули до музею.

Особливо важливо, що така робота відбувається в нинішній надзвичайно важкий і трагічний час, адже це є ознакою того, що життя триває.

За словами Максима Блакитного, в.о. директора музею, чимало старовинних артефактів із різних обставин потребують реконструкції, зокрема ті з них, які розкопали археологи. Зрозуміло, що такі речі, зокрема ті, що датуються добою Київської Русі (раннє Середньовіччя), не в дуже доброму стані.

«Фахівці спершу приїхали та подивилися, які речі вони можуть реставрувати насамперед, залежно від своїх можливостей і наявності спеціалістів. Адже деякі предмети, зокрема сумочку, реставрували майже 10 років. Бо це процес тривалий, не просто чищення, а дуже кропітка робота. Припускаємо, що сумочка датована Х століттям і це сумочка-ташка, яку носили через плече. Саме такий дизайн сумки пов’язаний з угорцями. Віднайдена вона була в Шестовиці. Як вона туди потрапила, можна тільки припускати. Те, що проявилося після реставрації, показує, що це унікальна річ. До речі, фахівці угорці розповідали, що таких сумочок у них усього кілька десятків. Але із таким візерунком, як у нас, вони не мають.

Реставрацією сумки керував відомий реставратор, завідувач відділу реставраційного центру Віктор Голуб. Свого часу його команда реставрувала шати ікони Троїцько-Іллінської Божої Матері кінця ХVІІ ст., зроблені коштом гетьмана Івана Мазепи. Дякуємо фахівцям центру за їхню кропітку роботу», – зазначає Максим Блакитний.

Як уже зазначалося, до Чернігова повернули 11 експонатів. Серед основних, окрім сумки, кремінна рушниця XVII-XVIII століття з колекції Василя Тарновського, інкрустована сріблом і коралами; кілька кістяних порохівниць, які були поширеним військовим спорядженням у козаків; кобза, яка належала відомому кобзарю Петру Кулику з села Волинка Сосницького повіту; столик ХІХ сторіччя та інші предмети.

«Після реставрації науковці також можуть додатково вивчати ці предмети, адже там проступають різні написи, візерунки. Процес реставрації дає значний масив матеріалу для продовження наукових досліджень», – наголошує Максим Блакитний.

Узагалі фахівці з Національного науково-дослідного реставраційного центру до музею приїжджають регулярно, проводять огляд музейних експонатів, зокрема досліджують вміст монет – встановлюють склад металу для визначення місця, де відбувся видобуток сировини, чи монети з міді, чи є домішки срібла або інших металів. Також постійно відбуваються консультації. Загалом фахівців-реставраторів в Україні не дуже багато, тож роботи їм завжди вистачає.

Ірина Осташко

Фото – Максим Блакитний

Джерело