Чернігів – місто, яке в нашій області найбільше постраждало від війни. І вже видано чимало книжок про те, як виживали чернігівці в кінці лютого – на початку березня.
Кожна книжка — важлива, адже в них зібраний унікальний матеріал. Історик, директор Чернігівського регіонального центру підвищення кваліфікації Володимир Бойко, писав книжку «Чернігів: погляд із блокадного міста», весь час перебуваючи в місті.
«Писалася вона в березні – на початку квітня, тобто у розпал подій. Вона складається з серії статей, що розміщувалися на сайті газети «День» (одна – «Голосу України») та були надруковані в період з 7 березня по 20 квітня 2022 р. Тобто перша стаття з`явилася наприкінці другого тижня боїв за місто над Десною, а останні – майже за три тижні після його деблокади», — у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначив Володимир Бойко.
Автор описував те, що бачив. І для себе вирішив не аналізувати, що відбувається, бо час не найкращий для рефлексії.
«І також поставало питання, що можна було, а чого не можна було писати. З погляду обсягу інформації, я знав більше, ніж міг написати. Спрацьовувала воєнна самоцензура. Водночас намагався привернути максимум уваги до тих подій, які відбуваються. Це означає, що десь свідомо деякі речі міг замовчувати, а деякі, навпаки, показувати більше», — пояснює Володимир Бойко.
Автор розповів, що акцентував увагу на тому, як сучасне місто реагує на жах, у якому опинилося не лише в сенсі обстрілів, але й у сенсі життєзабезпечення, тобто на варварства на початку ХХI століття.
«І, до речі, ще одне питання виникло, бо Чернігів – не просто місто, а історичне місто. То як таке може статися, що носії руських скрєпов нищать старовинне місто, яке вважають своїм? А тому, що воно не їхнє, своє не нищать. Отже, вони вважають нас іншими, чужими. І ми їх вважаємо іншими, чужими.
А абсолютна більшість матеріалів — про місто часів блокади й інтенсивних бойових дій. Ідеться також про побут, їжу, забезпечення водою, дороги, транспорт. Як люди реагували, як сприймали, які розмови вели, що таке генератор для міста. Адже ситуацію без струму ми жорстко відчули вже тоді. Люди ходили й шукали, де підзарядити гаджет. Ось такі щоденні речі. Була можливість спілкуватися з теробороною – і це також частина сьогодення, чим нас обстрілюють, доволі докладно все це описано», — розповідає автор.
До речі, «цікавим» є і те, як книжка писалася. Адже більше ніж місяць не було струму, відповідно, використовувати гаджети було проблемно.
«Також було холодно – від 6 до 10 градусів у квартирі у висотному будинку. Я вже не кажу про обстріли – це само собою зрозуміло. Приготувати їжу також не було де, бо газопостачання не було. Тобто виникла маса питань, про які раніше й уявлення не мав, що так може бути. Ноутбук не працює, відповідно, спершу визначався з темою, потім збирав матеріал за день-два. Потім писав від руки, згадував, як це робиться. Далі брав смартфон, який перед цим треба було десь зарядити і починав в месенджері пальчиком набирати текст. Також треба було ще якось спіймати інтернет для того, щоб цей текст відправити», — згадує Володимир Бойко.
Він каже, що книжка в жодному разі не є хронологією подій, але статті відображають події тих днів, коли вони були написані.
Книга «Чернігів: погляд із блокадного міста» вийшла накладом у 300 примірників і вона не для продажу.