Менянка Альона Курдюк створює ляльок, від яких перехоплює подих.
І це не просто ляльки — це повністю авторська робота: від перероблення обличчя до створення інтер’єру.
«Менщина» зустрілася з авторкою і поговорила про її захоплення.
Альона Курдюк: «Все почалося з народження моєї доці, у 2007 році. Коли їй виповнився рік, я захотіла придбати у подарунок гарну ляльку.
В інтернеті трапилися ляльки американського дизайнера Джейсона Ву. Ляльки дорогі, мінімальна ціна — 200$. На той час я могла собі це дозволити, тому я трішки їх купила.
До того ж, за фахом я кравець, закінчувала Кролевецьке училище. Тому я вирішила шити одяг для ляльок самостійно. Так все і пішло.
Я зареєструвалася на найбільшому форумі для колекціонерів на тему ляльок. Там почала викладати свої роботи. Люди хвалили моїх ляльок, просили зробити їм. Так я почала робити для продажу. Були клієнти з росії, Італії, Австралії, США.
На тому форумі я була 10 років. До 2014 року. Далі там я залишатися не хотіла, адже це був російський форум.
Ціна моїх ляльок залежала від роботи: скільки вкладалося праці, яке вбрання хоче клієнт. Всі наряди для ляльок шию на підкладці. А це дуже педантична, кропітка робота. Та і взагалі, це дуже дороге задоволення. Адже це не ті дитячі ляльки, це ляльки для дорослих, для колекціонерів. Якщо це було щось простіше — ціна від 50$, вечірній образ — від 100$. Найдорожча моя лялька була 1 тис. доларів.
Все це я (сумочки, прикраси, взуття для ляльок) робила сама. Всю фурнітуру закупляла на американському сайті, тобто, все якісне. Все треба спеціальне: малесенькі ґудзики, пряжечки. Тканину купувала у Чернігові, адже її треба було побачити, вибрати відповідну, з маленькими малюнками.
Тоді у мене були ще діти маленькі, побут був на мені, тому шила вночі, до 3-4 ранку. Я цим просто горіла, жила цим. На виготовлення образу витрачалося 2-3 дні.
Потім я почала сама перемальовувати ляльок, робити їх такими, як мені подобається.Тобто, купувала готову ляльку і змінювала їй обличчя. Це зараз величезний вибір фарб майже у кожному магазині. А тоді знайти потрібні було дуже важко: шукала в інтернеті, надсилали з Америки.
Коли ти цим живеш, то занурюєшся у це повністю. Хочеш, щоб все було ідеальним. Якщо ти продаєш, то повинна бути впевнена, що твоя лялька простоїть багато років (ідеально — все життя) і не втратить і фарб, ні кольорів. Було таке, що спеціальний закріплювач з Японії мені передавали контрабандою, бо поштою висилати не можна було).
Далі я почала створювати інтер’єр для того, щоб сфотографувати свої роботи. Купила принтер, щоб роздруковувати шпалери для лялькових кімнат, замовляла у майстрів меблі.
Зараз це все робити стало дуже дорого. Одна лише лялька до перероблення коштує 200$.
Наразі ніде робіт не виставляю. Мені доця каже, щоб створила сторінку в інстаграм, а мене беруть сумніви — чи треба воно комусь, чи куплять, чи гідне визнання. Якась апатія настала, всередині — порожнеча.
Для людей у Мені одягу не шию. Просять, але я нікому цього не роблю. Просто вийде дуже дорого. Я буду вкладати душу, робити все дуже якісно. 100 разів перепитаю, чи все так, а потім через 3 дні ще раз передзвоню, щоб упевнитися, що все точно так, як треба. А люди кажуть, що на базарі дешевше, думають, що це не робота… Є клієнтка з Києва, їй шию.
Особисто у мене дуже багато саме мого одягу, що я шию сама.
Почала виготовляти прикраси. Купую на eBay камені — натуральні, не штучні, дорогий японський бісер. Роблю для себе, бо мало хто хоче носити на собі таке масивне оздоблення.
Можна змінити профіль. Я вмію робити гарний макіяж, манікюр. Майстри цієї справи заробляють набагато більше. Але я цього не зроблю. Моє — це одяг, прикраси, фото.
У мене стільки ідей, що голова розривається. А це все затратно. І, на жаль, у Мені цього не реалізувати».
Це інтерв’ю ми проводили 23 лютого. Війна внесла свої корективи і протягом якогось часу майстриня не займалася нічим. Зараз, за словами Альони, на неї вийшли українські замовники і вона готує нову колекцію ляльок.
Джерело: Менщина