Чернігівщина – унікальний історичний регіон, де видатні пам’ятки минулого – мало не на кожному кроці. Зокрема, в Козельці є особлива пам’ятка – єдина вціліла на території Лівобережної України садиба епохи Гетьманщини, маєток Дараганів, який ще називають Покорщина, дача Ґалаґанів.
Представники закордонної туристичної індустрії позаздрили б такій кількості видатних місць, як у нас, куди можна приводити людей і годинами розповідати реальні історії, пов’язані з тією чи іншою місцевістю. Адже часто за кордоном відсутність справжніх туристичних перлинок доводиться компенсувати якимись вигаданими легендами, як кажуть, на голому місці. Натомість у нас від кількох унікальних пам’яток скоро можуть залишитись лише спомини. Дуже хочеться вірити, що така доля не спіткає Покорщину.
Наразі відомо, що телеведучий Акім Галімов спільно з благодійним фондом «Блискавка» та командою архітекторів-реставраторів ініціювали збір коштів на відновлення цього маєтку.
Також уже відбулися толоки з прибирання будівлі, що була притулком для безхатьків, і довколишньої території.
«Очистили територію, спиляли сухі дерева прибрали купи сухого листя й бур’яну, а також саму будівлю. Організатори акції кажуть, що вони законсервували будівлю на зиму. Тобто позабивали двері, вікна, віконниці, щоб усередину будівлі не було доступу. А далі нібито розроблятимуть якісь проєкти, можливо, дах перекриватимуть», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Світлана Пустовгар, екскурсовод Козелецького музею.
Вона також розповіла, що садиба – дерев’яної конструкції, одноповерхова. Начебто купила її Наталка Розумиха до приїзду свого сина Олексія разом із царицею Єлизаветою в 1744 році. Купила в козака Покорського, звідси й назва – Покорщина. Народна легенда переказує зовсім інше: начебто цариця Єлизавета після таємного вінчання з Олексієм Розумовським уклонилася, тобто покорилася його матері – Наталії Розумисі. Після цього маєток почали називати Покорщина.
Сама Покорщина як будівля до 1917 року була в більш-менш хорошому стані.
А після 1917 року власника одного не було: то клуб у садибі був, то навчальний заклад від ветеринарного технікуму. Тобто по-різному її використовували.
«Перший директор нашого краєзнавчого музею був Розанов, то він писав доповідну керівництву, датовану 1925 роком. У тій доповідній вказано весь перелік усього, що збереглося на той час: які споруди, різні флігельки, комори, кам’яниця, меблі, посуд, описував кахлі, оздоблення, яке було зеленого та синього кольорів. Але на сьогодні нічого з описаного Розановим немає. Хіба що по людях, можливо, знайдеться якийсь посуд, що належить до того періоду», – повідомила пані Світлана.
Сьогодні радує, що деякі позитивні зміни довкола старовинної козацької садиби почали відбуватися. І дуже хочеться вірити, що ініціатори доведуть задумане до кінця.
Залиште відповідь