Братську могилу мирних жителів, жертв Другої світової війни, виявили в Березні

14 квітня знана на Чернігівщині майстриня Марія Шевченко разом зі своїм чоловіком вирушили на пошуки братської могили мирних жителів – жертв Другої світової війни, які загинули 19.09.1943 року, в день вигнання нацистських окупантів із м. Березне.

Треба зазначити, що до 1960 року цей населений пункт був містом і мав назву Березне, а після ліквідації Березненського району вже став селищем Березна.

Після трьох годин блукання по селищу, спілкування з людьми, спираючись на спогади чоловіка, вдалося відшукати її за поштовою адресою вул. Пугачова, 20.

«Це вже була не могила, а слід від неї. Понівечили могилу особи ромського походження, які певний час мешкали на тому обійсті, навіть хрест зірвано, знищили розкішний сад, планували на цьому місці збудувати нову хату… Та не судилося – згоріла й стара хата. Нині там пустир із каменем від хреста.

Дякую за сприяння у пошуку, за спогади жителям Березни: Паші Речицькій, Вірі Тригубенко, Сесь Н.В., Мозговій Галині, Шумній Тетяні, Булко Вірі, Вертилецькій Світлані, Басанко Валетині… Сподіваюсь на спогади й інших людей», – у коментарі для ЧЕЛАЙН зазначила Марія Шевченко.

Серед мирних жертв нацистів – щонайменше четверо дітей. Пам’ять усіх загиблих вшанували в селищі сьогодні, 8 травня, у День пам’яті та Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. А директорка одного з місцевих навчальних закладів оголосила, що беруть шефство над цією могилою.

Нині встановлено шестеро осіб, захоронених у могилі, залишилося встановити ще шістьох.

Марія Шевченко також поділилася спогадами людей, які живуть у селищі, про ті страшні події.

Вертилецька Світлана, до заміжжя Павленко, однокласниця пані Марії й ексколега, пригадує, що на цьому обійсті жив її дід – Павленко Трохим Іванович.

«На городі Павленка Т.І. була яма для зберігання чи то картоплі, чи то буряків. Покійна свекруха, Шевченко (Василькова) Олена називала це місце бліндажем, навіть наголошувала, що зверху воно було перекрито «брьовнами». Хтось каже, що то був погріб. 19 вересня 1943 року озвірілі фашисти кілька разів бомбили місто і в цьому укритті ховалися 14 осіб, зокрема і її батько Павленко Павло Трохимович, якому було 11 років, і його 15-річна сестра Павленко Євдокія Трохимівна. Коли почувся гул літаків, Павло злякався, вискочив з укриття та побіг у поле, в кукурудзу, а сестра Євдокія – навздогін, попадали в кукурудзинні, Євдокія прикрила собою брата. Такий, лише на перший погляд, безглуздий вчинок дитини і врятував обох від смерті, бо бомба влучила просто у сховище – загинули решта 12 осіб.

Могилу на місці цієї трагічної події облаштували родичі тих, хто загинув, а доглядала здебільшого бабуся пані Світлани – Павленко Єфросинія Василівна. Біля могили завжди росли квіти, горіла свічка у спеціальній, виготовленій дідом Світлани Павлівни, закритій лампадці, огорожа була висока зі штахетника, могила була широка, біля неї – лавка… Люди мали можливість підійти до могили через перелаз, а могли і через двір. Зазвичай по Петропавлівському кладовищу після «дідів» – так у селищі називають післявеликодній поминальний день, що припадає на понеділок, – люди навідувалися на могилу, приносили квіти, крашанки, пасочки, поминали», – йдеться в спомині.

Сусідки Мозгова Галина та Шумна Тетяна пригадували, що люди ходили до могили, допоки поблизу не поселилися роми. Відтоді люди підходили, але просто стояли та дивилися через паркан…

«Басанко Валентина, наша сусідка, поділилася спогадами своєї матері Пилипенко Євдокії Іванівни, що в цій могилі покоїться її сестра і вже тітка Валентини Борисівни – Дубініна Параска та її троє малолітніх дітей.

…Тому сьогодні поклали на могилу саме волошки та білі квіти, як символ чистоти і невинності», – пояснила пані Марія.

Спілкувалася Ірина Осташко

Фото – Марія Шевченко

Джерело